Жінка-воїн, жінка-мати Олександра Андріївна Правдивець, крім бойових нагород, удостоєна й медалі "За материнство", адже народила і виховала п’ятьох синів.

В 1943 році в госпіталь серед інших поранених доставили й розвідника Миколу Правдивця. Його стан був безнадійний. «Видно, що не жилець», - сказав санітар. Але хист лікарів і молодість Миколи допомогли йому одужати. Можливо, це сталося й завдяки тому, що за ним старанно доглядала невисока, струнка медсестра Сашенька. Після одужання Миколу хотіли було відправити в тил, але на його прохання залишили працювати при госпіталі. Незабаром Олександра та Микола побралися.

Полковник Олександр Правдивець закінчив прилуцькі школи №№13 і 4, Чернігівське вище військове авіаційне училище імені Ленінського комсомолу та Військово-повітряну академію імені Юрія Гагаріна. Служив у стройових частинах і вищих навчальних закладах Військово-повітряних сил на посадах старшого льотчика, командира ланки, штурмана - заступника командира ескадрильї, командира ескадрильї, начальника штабу полку, командира навчального авіаційного полку Чернігівського вищого військового авіаційного училища, начальника служби безпеки польотів 17-ї Повітряної армії. Літав на ЯК-18А, УТІ, МІГ-15, МІГ-17, МІГ-21, Л-29, Л-39. Олександр Миколайович - військовий льотчик першого класу, його загальний наліт складає 3500 (!) годин. Учасник подій у Чехословаччині та ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС. Підготував більше тисячі льотчиків-винищувачів. 

Нагороджений орденами "Красная Звезда", "За службу Родине" ІІІ ступеня, багатьма медалями. Олександр Правдивець - Почесний працівник авіакомпанії МАУ, член ради ветеранів 17-ї Повітряної армії. Сьогодні він працює в авіакомпанії "Міжнародні авіалінії України" у Києві.

та Київському округах на посадах командира радіовзводу, командира роти зв’язку, начальника зв’язку дивізії, старшого офіцера відділу зв’язку штабу армії, управління зв’язку штабу військ Далекого Сходу, заступника начальника військ зв’язку армії, заступника начальника військ зв’язку Північного оперативно-територіального командування. Миколі Миколайовичу випало на долю служити в прославленій 8-й гвардійській Ордена Леніна армії (раніше 62-а гвардійська армія Василя Чуйкова), яка свого часу захищала Сталінград і в якій воювала його мати. Після звільнення з лав Збройних сил працював на відповідальних посадах на Державному підприємстві "Спеціалізована зовнішньо-торгівельна фірма "Прогрес", в ДК «Укрспецекспорт», Прилуцькій райдержадміністрації. Нині обіймає посаду заступника начальника Прилуцької нафтогазорозвідувальної експедиції. Нагороджений медалями СРСР, України та Росії. За трудові здобутки у сфері народного господарства удостоєний медалей "За сумлінну працю", "За сприяння Збройним силам України", "За сприяння Внутрішнім військам МВС України" та грамоти Чернігівської облради.

Героїчна життєва стежина і у Володимира Миколайовича Правдивця - військового льотчика першого класу, підполковника у відставці. Закінчивши школи №№13 та 2, Чернігівське вище військове авіаційне училище імені Ленінського комсомолу, служив у Групі Радянських Військ у Німеччині, в Прибалтійському, Середньоазіатському, Туркестанському та Київському округах на посадах льотчика, старшого льотчика, заступника командира ескадрильї, начальника станції випробувань - старшого льотчика-випробувача Чугуївського авіаційно-ремонтного заводу. З 1988 по 1989 рік брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан. Здійснив 72 бойові вильоти і провів 9 розвідувальних операцій. Освоїв шість типів літаків: Л-29, Л-39, УТІ-МІГ-15, МІГ-21, МІГ-23, МІГ-27. Випробував 29 літаків після ремонту. Загальний наліт Володимира Миколайовича - 2100 годин. За мужність і відвагу він нагороджений орденом "Красная Звезда", медаллю "За отличие в воинской службе" І ступеня. Зараз на заслуженому відпочинку, проживає в Чугуєві.

Викликає захоплення і життя Михайла Миколайовича Правдивця - майора, військового льотчика першого класу. Середню освіту здобув у прилуцьких школах №№13 та 2, з відзнакою закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище імені Ленінського комсомолу. Служив у Групі Радянських Військ у Німеччині, в Прибалтійському, Ленінградському і Київському військових округах, у частинах винищувальної авіації. З 1980 по 1981 рік – учасник бойових дій на території Республіки Афганістан. За цей період виконав 38 бойових вильотів на МІГ-21БІС. Освоїв шість типів літаків, а саме: Л-29, Л-39, УТІ, МІГ-15, МІГ-21, МІГ-23, МІГ-27. Загальний наліт Михайла Миколайовича - 1800 годин.

Олександр Правдивець народився в місті Потсдам (Німеччина), у сім’ї Миколи Миколайовича та Ніни Михайлівни Правдивців. Випускник Прилуцької середньої школи №5, він з відзнакою закінчив Полтавське вище військове командне училище зв’язку і Перші Центральні офіцерські курси в м. Миколаїв за фахом "Призов і комплектування військ". У 2002 році завершив навчання на оперативно-тактичному факультеті Національної академії оборони України і курси інтенсивної мовної підготовки військового інституту при Національному університеті імені Тараса Шевченка. Того ж року Олександр Миколайович закінчив Перші Центральні офіцерські курси у м. Миколаїв за фахом "Мобілізаційна робота у військових комісаріатах" – уже вдруге з відзнакою. Військову службу розпочав командиром взводу дистанційного управління 30-го ОПС м. Чернігів. Були посади начальника радіоцентру польового вузла зв’язку, начальника служби полку, офіцера відділу призову та комплектування організаційно-мобілізаційного управління штабу Північного оперативного командування. У Києві обіймав посаду начальника групи співробітництва з країнами Закавказзя та Середньої Азії, відділу співробітництва з країнами СНД, Департаменту міжнародного співробітництва Міністерства оборони України. Із травня 2004 року Олександр Миколайович Правдивець, якому на той момент виповнилося усього лише тридцять два, - військовий комісар Прилуцького ОМВК, із жовтня 2005-го - військовий комісар Прилуцько-Варвинського ОМВК Чернігівської області. Олександр Миколайович Правдивець – наймолодший за віком військовий комісар в історії Прилук.

Підполковник Олександр Правдивець обирався депутатом Прилуцької райради, за плідну працю відзначений почесними грамотами Прилуцької райради та райдержадміністрації, Варвинської райради та райдержадміністрації, Почесною грамотою Прилуцької міської ради, а також почесними грамотами Чернігівської облдержадміністрації та облради. Удостоєний нагород Міністерства оборони України.