Минулими вихідним у диско-клубі «Європа» відбулося уро-чисте нагородження переможниць конкурсу «Фото-Модель АІР і Європа 2007», який проводився на сторінках газети АІР з 19 вересня по 30 січня.


Кожна з конкурсанток (п’ять чарівних дівчат), окрім незабутніх вражень, отримала цінні подарунки і квіти від спонсорів. Іолана Пономаренко (Міс гламур) картку на відвідування центру апаратної косметології «Кардея», Сніжана Ґудзь (Міс чарівність) – блакитний поліс, косметику та скриньку для коштовностей від косметичної компанії «Faberlic», Олександра Сіра (Міс глядацьких симпатій) – світильник від магазину «Електросвітлотехніка», віце-міс конкурсу Марина Вакуленко – MP-3-плеєр та клубну картку диско-клубу «Європа». Любов Гринь, переможниця конкурсу, отримала головний приз – кольоровий телевізор.
22.02.2008

Перед тим, як зустріти знімальну групу передачі "Вихідні по-українськи" у Прилуках, я переглянула, на сайті Першого Національного каналу, інформацію про цей проект. Він виявився доволі цікавим і патріотичним туристичним задумом, котрий пропагує відпочинок по-українськи.

Приїхали "Вихідні" до Прилук у складі чотирьох чоловік: головний редактор Любов Пилипенко, ведуча Тетяна Куликівська, оператор і водій. Так вони переважно й мандрують по всій Україні, - по нікудишніх дорогах, заночовуючи іноді в провінційних готелях з далеким від ідеалу сервісом, перебиваючись туристичним чаєм у пластикових стаканчиках. Але, за словами самих же авторів проекту, всі незручності швидко забуваються, "…коли десь у глибинці натрапляєш на шедевр Пікассо чи Рембрандта або бачиш трипільські речі, створені на наших землях ще до того, як заклали перший камінь єгипетських пірамід... "
Це історія, яку можна побачити і відчути. Скільки є в нашій країні того, чого ми не знаємо й не бачимо! І все це нам кожного тижня, в суботу, о 9:50 ранку, готовий показати гурт "Вихідних по-українськи".

Минулого ж тижня ці панове телевізійники приїхали в наші краї. Були тут не вперше, бо попередні роки вже відвідали Качанівку та Густинський монастир, робили передачу також про Соколиний хутір та Березову Рудку, що неподалік.

Прилуки прийняли гостей безсніжного зимового дня. Одразу по приїзді опікувалася знімальною групою наша Міська рада. Гостям було показано пам`ятник Шевченкові й частково історичні місця - ті, що відреставровані й непогано збереглися для телевізійної картинки. Хоча, в надвечірній розмові, пані Люба і Тетяна зізналися, що дуже вболівають, і з задоволенням знімають для передачі, руїни історичних пам`яток, аби збурити суспільство. Щоб спонукати все населення, і в першу чергу владу, до бажання реставрувати історичну велич краю, розвивати внутрішній державний туризм.

Оскільки задум передачі мав на меті познайомити глядача з генієм сміху, Миколою Яковченком, уродженцем Прилук, то подальша розмова знімальної групи відбулася з племінницею Яковченка - Наталією Григорівною Гуцол. Разом з нею панове телевізійники поїхали до Миколиної садиби. А ввечері повернулися в мистецьке кафе "За двома зайцями", присвячене цьому ж чудовому актору.

Тут їх гостинно приймав Ігор Анатолієвич Павлюченко - хранитель пам`яті Яковченка у Прилуках. Зайшов привітати гостей також отець Віталій, духовник прихожан Собору Різдва Богородиці. Шкодува ... Читать дальше »

Он был сапером на афганской войне. Сколько километров прошел по пыльным горным дорогам, сколько мин отыскал - счета не вел. Вначале было страшновато, а потом привык. Рядом - товарищи, идут вчетвером со щупом. За ними - ребята с миноискателями. А затем - разыскные собаки, нюхают землю. Откапывают мины самые опытные. И так - от мины к мине, от мины к мине...

В его взводе были азербайджанци, армяне, русские, украинцы... Не взвод, а наглядное пособие по теме «Родина». Олег Потапенко - украинец, невысокого роста, симпатичный, рассудительный, общительный. А глаза... Голубые-голубые, такие, что посмотришь в них - и домой хочется. И весь он был такой «домашний», совсем мальчик. На войне взрослели быстро, а Олег все так и оставался ребенком. В Украине он жил с мамой и бабушкой. Закончил ветеринарный техникум, очень любил животных. Рассказывал, что в их квартире жил попугай Кеша и стоял аквариум с рыбками. Когда попал в Афганистан, дом ему казался недостижимой сказкой. Во взводе Олега считали счастливчиком, ведь полевая почта ему ежедневно приносила письма - от мамы, бабушки, любимой девушки Аленки... А получить весточку от родных - это счастье. В такие минуты Олег словно бывал дома, и рядом не было ни смерти, ни войны.

Попервах в Афганистане ему все казалось театральным и непривычным: и цветные халаты стариков с нарученными на голове тряпками, и бедный, лишенный зелени, пейзаж, и чужое гортанное наречие - все казалось сном. А потом - дни в напряжении, ночи без сна. Свой первый «боеприпас» он запомнил хорошо! Американские, итальянские, пластиковые и деревянные, электронные и самодельные, часовые и нажимные, душманские, которыми усеяна длинная и жаркая дорога. Но рядовой Олег Потапенко изучил свое дело назубок, потому что знал:сапер ошибается только раз. А когда впервые подбросил на ладони замыкатель первого обезвреженного им фугаса, понял, что минуту назад стал настоящим солдатом.

...В тот день ничего особого планом не предусматривалось. В 3.00 тронулась колона грузовиков, везли хлеб в далекие кишлаки. Моторы ей предстояло заглушить только много часов спустя, когда ночь и горы снова сольются, и этот последний, самый трудный, участок дороги будет пройден. Едва начали движение, Пальма села, ожидая вознаграждения. В том, что она его заслужила, Олег Потапенко не сомневался: не один десяток километров уже прошагали они вместе по трудным дорогам Афганистана. И поэтому уверенно начертал щупом в дорожной пыли большой крест. ... Читать дальше »