Затишок, а заодно й можливість трохи підлікуватися та поїсти бодай пісного супу щодня – чого ще бажати? Але, вирішуючи таким чином власні проблеми, бездомні створюють їх іншим пацієнтам та медперсоналу.

Як потерпає лікарня від безпритульних і чи є якась альтернатива їхнього перебування взимку, йшлося 11 січня на засіданні координаційної ради з розв’язання проблем, пов’язаних з наданням всебічної допомоги бездомним громадянам, де зібралися представники соціальних служб, закладів охорони здоров’я та правопорядку. Наголошувалося перш за все на тому, що безпритульні в абсолютній більшості – хворі люди, часом глибокі інваліди. Тому з точки зору громади госпіталізація бездомних – явище позитивне. Але їхня поведінка в лікарні викликає масу нарікань і завдає клопотів.

За словами медиків, часом бездомні не контролюють себе. Можуть раптово зникати й так само несподівано з’являтися напідпитку чи то під впливом токсичних речовин. Трапляються поміж ними бійки, а нецензурна лайка стала нормою. Працівникам лікарні важко вгамовувати пристрасті з кримінальним відтінком, але ж потрібно реагувати на скарги інших хворих, особливо тяжких, післяопераційних, яким необхідний спокій. Виставити безпритульних за двері, знявши питання раз і назавжди, медики не можуть.

Патова ситуація, в яку потрапила лікарня, очевидна. Тому на засіданні говорили про необхідність створення у місті соціального притулку. Зусиль влади для цього замало, тому слід залучити громадськість. У пригоді може стати церква «Спасіння», котра надає допомогу малозахищеним категоріям громадян. Була пропозиція взяти на олівець приклад Чернігова, де громадська організація, співпрацюючи з міською владою, піклується про бездомних, робить їм документи й тимчасово реєструє. У Прилуках зареєструвати бездомного, хоча б тимчасово, вкрай проблематично: охочих ділити своє помешкання з підозрілими людьми, хай навіть умовно, обмаль. А без реєстрації не отримаєш соціальну допомогу, і про влаштування в інтернатні заклади теж не може бути мови. У полоні обставин опинилися й безхатьки, котрі, не зважаючи на своє матеріальне й моральне зубожіння, в минулому були звичайними людьми. Скажімо, один із пацієнтів другої палати – ліквідатор-чорнобилець, і це зайвий раз підтверджує, що за примхою долі потрапити до когорти бездомних може хто завгодно.

Прозвучала також ініціатива про організацію благодійного фонду, який би опікувався проблемами бездомних. Але все це лише на рівні пропозицій. Реального ж виходу з невтішного нинішнього стану речей координаційна рада не знайшла. Через кілька днів наш кореспондент звернувся з проханням прояснити ситуацію до головного лікаря центральної міськлікарні Лариси ІВЧЕНКО.