Багато добрих справ зроблено Скоропадським для розвитку народної освіти на Прилуччині. За власні кошти він організував школи по підготовці народних учителів. Їх вихованцями були виключно сільські діти, відібрані з числа кращих учнів училищ Прилуцького повіту. У 1870-му на свій кошт Іван Михайлович відкрив у Прилуках перше початкове жіноче училище. Задумавши створити розкішну міську садибу, Скоропадський викупив маєток по вулиці Роменській (на сьогодні - Київська), збудував там гарний будинок із флігелем, посадив красивий парк. А потім віддав садибу під гімназію (нині гімназія №1). За цей благородний вчинок та багато інших корисних справ Івану Скоропадському було присвоєно звання Почесного громадянина Прилук із встановленням його портрета в міській управі.
Як відомо, Скоропадський створив у нашому місті ще одну гарну садибу – "Острівки", яка на початку 20 століття належала його онукам Михайлові та Павлу (останньому гетьману України) Петровичам. Садиба площею понад 10 десятин із великим парком, двома будинками, озерами, каналами, штучними острівцями, альтанками й містками знаходилася на вулиці Скоропадській (сучасна Бособрода, територія ефіроолійного комбінату). Старожили розповідали, що у вихідні цей чарівний куточок мав право відвідати кожен прилучанин, аби відпочити, розважитися, покататися на човнах, попити зельтерської води. Та найбільшим захопленням Івана Скоропадського було створення шедевра садово-паркового мистецтва - дендропарку "Тростянець". У 1830-х, після одруження з Є.П. Тарновською, батьки подарували Івану Тростянець, де збудували для молодої сім’ї палац (1833). Із цього часу й почалася історія парку. До кінця XIX століття він являв собою високохудожній витвір садово-паркового мистецтва із живописними пейзажами і глибоко продуманим плануванням, мав площу 204,4 га, нараховував близько 1500 видів дерев та кущів. Парк був у числі перших ботанічних садів Європи. Тростянець став центром культурного життя, куди приїжджали поміщики, художники, письменники, музиканти, артисти, котрі могли жити там тривалий час.
У садибі Скоропадських цінувалося все українське. Удома постійно виконувалися українські пісні. Поважними гостями вважалися бандуристи, яких господар завжди щедро винагороджував. Іван Михайлович і вся його сім'я підкреслювали, що вони не "великороси, а малороси". В оселі всюди висіли портрети політичних та культурних діячів України, гетьманів. До речі, серед них був і портрет гетьмана Мазепи. Родина суворо дотримувалася як релігійних, так і старовинних українських обрядів.
Прекрасний господар, Іван Скоропадський був дуже розумною та освіченою людиною. Незважаючи на те, що жив увесь час у селі, цікавився політикою, отримував літературу на декількох мовах. У сім’ї читали й обговорювали твори українських письменників, журнал "Київська Старина".
Скоропадський не був байдужим до умов життя місцевих мешканців і довіряв їм. Про це свідчить той факт, що всю величезну Тростянецьку садибу охороняв лише один сторож, старий солдат.
Хочеться звернути увагу на чудову виховательську рису Івана Михайловича, який старався прищепити нащадкам любов до свого краю, чесність. Про це пізніше з вдячністю згадував його внук, гетьман Павло Скоропадський. Павло народився й виховувався за кордоном і, переїхавши до діда в Тростянець п’ятирічним, майже не вмів розмовляти рідною мовою. Діда це розгнівало. Він заборонив Павлові говорити німецькою, а для навчання запросив учителем священика із с. Васьківці.
За Скоропадським у Прилуцькому, Конотопському, Сосницькому і Глухівському повітах нараховувалося 7 000 десятин землі, він мав кінний, вівчарний, 2 цукрові та 3 винокурні заводи. Та, незважаючи на багатство, своїх нащадків Іван Михайлович виховував у пошані до праці. Сам прокидався о 5-й ранку. Одного разу він запросив онуків (Михайлові тоді було десять, а Павлові вісім років) до себе в кабінет і цілком серйозно сказав, що гратися вони завжди встигнуть, а зараз настав час дізнатися, як простий люд заробляє хліб. Через декілька днів поруч із флігелем височіла купа колод, з яких збиралися зводити селянську хату. У вільний від уроків час Михайло і Павло допомагали на будівництві. Робітник, дядько Явло, навчив їх обтесувати колоди, робити пази, пиляти тощо. Уже через місяць стояла хата під солом'яним дахом, з усім начинням, необхідним для селянського господарства.
Потім дід виділив онукам шмат землі, який потрібно було підготувати під пшеницю, засіяти, аби восени дідусь міг купити у них урожай. І хлопці вчилися поганяти волів, орати плугом, сіяти вручну пшеницю, а потім чекали на дощик, щоб їхня праця не була марною. Хліб уродив на славу. Хлопці звезли його, обмолотили і привезли на волах до діда. Затративши стільки праці, вони довго торгувалися з ним, що йому було дуже цікаво. Не завадило б і сучасним батькам узяти приклад з Івана Михайловича у вихованні дітей!

Іван Скоропадський похований у Тростянці, в його улюбленому парку. А на могилі написано заповіт: "Любезный прохожий! Сад, в котором ты гуляешь, насаженъ мною. Он служил мне утешеньем въ моей жизни. Если ты заметишь беспорядокъ, ведущий к уничтожению его, то скажи об этомъ хозяину сада, ты сделаешь доброе дело".