Днями виконком Прилуцької міської ради вніс подання до обласної державної адміністрації про присвоєння Почесного звання “Мати-героїня” 88-річній прилучанці Марії Драган, котра народила та виховала семеро дітей.
Незважаючи на труднощі й лихоліття, що випали на долю цієї мужньої жінки, свій материнський обов’язок вона виконала з честю: шість доньок і син Марії Карпівни та її чоловіка Михайла Юхимовича користуються авторитетом і повагою оточуючих. Нині Марія Драган має 13 внуків, 14 правнуків та прапра-внучку, нагороджена орденом “Материнська слава” ІІІ ступеня, “Медаллю материнства” І ступеня.
Джерело: «В двух словах», №10 від 6 березня 2008 року
За організаційного сприяння управління економічного розвитку та європейської інтеграції міської ради 27 лютого у Прилуках пройшов семінар-практикум “Стан та діяльність обслуговування у сфері торгівлі та ресторанного господарства області”.
Провели його заступник начальника управління розвитку споживчого ринку та підприємництва головного управління економіки облдержадміністрації Віктор Власенко та заступник начальника відділу споживчих товарів, послуг та виставкової діяльності головного управління економіки облдерж-адміністрації Наталія Комишевата.
Участь у навчанні взяли керівники закладів громадського харчування Прилук, Прилуцького та Варвинського районів. Паралельно із пленарною частиною семінару викладачами Чернігівського центру професійно-технічної освіти проводилися практичні заняття із кухарями, офіціантами та кондитерами.
Джерело: «В двух словах», №10 від 6 березня 2008 року
Ім’я Почесного громадянина Прилук Юрія Коптєва знайоме кожному мешканцю нашого міста. Юрій Вікторович робить для земляків дуже багато добрих справ, гідно продовжуючи благородні традиції меценатства, що з давніх давен жили в приудайському краї. Юрій Коптєв народився й виріс у Прилуках, тут понині мешкає його мати Лідія Іванівна. У її невеликій квартирі звичайної прилуцької п’яти по верхівки багато квітів. Вони скрізь: у кімнатах і на кухні, у вазах на столі й на картинах, подарованих місцевими художниками та відомою російською цілителькою Джуною. А поруч з квітами - фотографії. На них - найближчі люди: чоловік Віктор Іванович, котрий пішов з життя кілька місяців тому; діти Юрій та Сергій, онуки Катя і Богдан...
Лідія Іванівна родом з маленького хутора Горбачівка Згурівського району, що на Київщині. Зростала разом з сестрою Надією у простій селянській сім’ї. Небагато радісних спогадів винесла Лідія Іванівна з дитинства, адже прийшлося воно на тяжкі й суворі воєнні роки. «Не було більше нічого, лише війна, - говорить жінка. - Німці не визнавали нас за людей, забирали худобу, збіжжя, робили що хотіли». Досі Лідія Іванівна не може забути той жахливий день, коли в їхньому дворі фашист приставив до голови матері гвинтівку, вимагаючи віддати гайки, які сусід повикручував з воза, аби той не дістався німцям. Тоді мати дивом залишилася живою, а Лідія Іванівна зізнається, що досі боїться зброї. «Батько був механізатором, один на весь Згурівський район залишився по броні, - пригадує. - Тоді ж трактори які були? В одному селі заведе - біжить в інше, щоб завести другий. Працювали ж на тракторах жінки, з техні-кою поводитися не вміли, бо вчити було нікому. Тож хворий, виснажений, тато трудився з ранку до вечора. П’ять разів забирали його на війну, і щоразу повертали по броні».
Після війни Лідія з сестрою пішли до школи. І хоча різниця у віці складала кілька років, були однокласницями: «Мама хотіла, щоб ми навчалися разом». Поки отримали освіту, змінили три школи: молодшу у Пайках, семирічку у Жовтневому, за сім кілометрів від домівки, та середню - у Сергіївці, за півтора кілометра. З дитинства Лідія подружилася з піснею, любов до якої пронесла через все своє життя. Співала, навчаючись у школі, у медичному училищі на Київщині, де здобувала професію медсестри, була учасницею художньої самодіяльності Прилуцької автостанції, де пропрацювала 36 років.
Це підприємство для Лідії Іванівни дійсно стало доленосним. Бо там зустріла свого
... Читать дальше »
Це – славна і сумна історія. Вірніше, біографія. До того ж біографія не окремо взятої жінки, а цілого колективу – з жіночим обличчям і жіночою сутністю.
Жила-була в Прилуках панчішна фабрика. Підприємство – як підприємство: з власною специфікою виробництва, з утвердженими традиціями. Незвичною видавалася хіба що підназва – імені 8 Березня.
Із цією прикладкою вона проіснувала весь свій час. Тож кожна з виробничниць (свідомо чи підсвідомо) почувала себе родом із березня. І якби в календарі Міжнародний жіночий день навіть не позначався червоним, панчішниці його все одно святкували б, як іменинний. А торік він став для них (старших і молодших) межею. Бо фабрика канула в небуття, і прощання з нею теж влаштували восьмиберезневе. Зійшлися (усі, хто ходячий) до прохідної, аби ще набутися разом, набачитись і наговоритись. Аби наобіцяти одна одній – триматися гуртом!
Після святково-прощального 80-річчя фабрики першим відзначали 70-річний ювілей кращої в’язальниці, повного кавалера ордена Трудової Слави Людмили Профатілової. Замовили вітання від колег-подруг у програмі міськрайонного радіо та пісню «Рання весна була».
Пісня багатьом припала до душі своєю березневою щемливістю. І тепер кожній колишній панчішниці, яка підходить до життєвого ювілейного рубежу, дарують саме її: Рання весна була – В небо носили крила. Доленька нас звела, Доленька й розлучила.
Дарія Декерменжді Джерело: «В двух словах», №10 від 6 березня 2008 року
