Це – славна і сумна історія. Вірніше, біографія. До того ж біографія не окремо взятої жінки, а цілого колективу – з жіночим обличчям і жіночою сутністю.

Жила-була в Прилуках панчішна фабрика. Підприємство – як підприємство: з власною специфікою виробництва, з утвердженими традиціями. Незвичною видавалася хіба що підназва – імені 8 Березня.

Із цією прикладкою вона проіснувала весь свій час. Тож кожна з виробничниць (свідомо чи підсвідомо) почувала себе родом із березня. І якби в календарі Міжнародний жіночий день навіть не позначався червоним, панчішниці його все одно святкували б, як іменинний. А торік він став для них (старших і молодших) межею. Бо фабрика канула в небуття, і прощання з нею теж влаштували восьмиберезневе. Зійшлися (усі, хто ходячий) до прохідної, аби ще набутися разом, набачитись і наговоритись. Аби наобіцяти одна одній – триматися гуртом!

Після святково-прощального 80-річчя фабрики першим відзначали 70-річний ювілей кращої в’язальниці, повного кавалера ордена Трудової Слави Людмили Профатілової. Замовили вітання від колег-подруг у програмі міськрайонного радіо та пісню «Рання весна була».

Пісня багатьом припала до душі своєю березневою щемливістю. І тепер кожній колишній панчішниці, яка підходить до життєвого ювілейного рубежу, дарують саме її:
Рання весна була –
В небо носили крила.
Доленька нас звела,
Доленька й розлучила.

Дарія Декерменжді
Джерело: «В двух словах»,
№10 від 6 березня 2008 року