У розмові з ліквідатором аварії на ЧАЕС, колишнім працівником ДАІ, а нині підприємцем Володимиром Мельниченком я дізналася, що у той день, коли в Чорнобильську зону забрали його, з Чернігівської області туди виїхало три автобуси «ЛАЗ» із молодими, сильними, здоровими чоловіками. Йому було 29 років, і всі навколо нього мали приблизно такий же вік. Жоден із них не мав спеціальних знань щодо радіації, вони стали «в руках держави» тією робочою силою, котра встановлювала паркан уздовж 30-кілометрової зони, будувала контрольно-пропускні пункти, займалася виселенням людей із зараженої зони, зрештою, слугувала тимчасовою живою огорожею. Три дні, протягом яких вони працювали в Чорнобильській зоні, стали вбивчими для їхнього здоров`я. Радіоактивні промені мали такий вплив на внутрішні органи й нервову систему пана Володимира, що, коли він повернувся додому, йому світ був немилий. Згодом зліг так, що якби дружина вчасно не викликала «Швидку», то не вижив би. Далі, як і у всіх ліквідаторів аварії на ЧАЕС, – різного роду серцево-судинні захворювання, хвороби органів травлення, нервової системи… А призначеної Кабміном пенсії не вистачає ні на лікування, ні на прожиття. Витрати на ліки дуже перевищують «чорнобильську» пенсію. Доводиться не поповнювати сімейний бюджет, а, навпаки, забирати з нього на лікування, позичати гроші у родичів та друзів. Але ж ліквідатори не самі втратили своє здоров`я, їм влада так наказала. А тепер вона не хоче за свої колишні накази відповідати.

Тому й збираються ліквідатори аварії на ЧАЕС, тому й виступають публічно – ідуть з вимогами до Управління Пенсійного фонду України. Підписують резолюції, складають листи й заяви, звертаються до Президента, до Верховної Ради, до віце-прем`єра особисто… Адже, згідно із Законом України, «чорнобильські» пенсії мають бути в три-чотири рази вищими.

Це несправедливо, що ліквідаторам доводиться іти в суди, займатися судовою тяганиною з тих питань, з якими все має бути просто: є закон – він виконується, і крапка. А то виходить, що за своє ж треба подавати в суд, аби отримати не достойну пенсію, а лиш зустрічний позов від Управління Пенсійного фонду. І знову документи, бюрократія, всі кола судового пекла, «відписки» від держустанов замість грошей на рахунку. Влада влаштовує круглі столи, проблему озвучують у «державних верхах», а «верхи» віддають накази у «низи», тобто до влади місцевої, щоб знайшла гроші, а місцева, знову ж таки, грошей не має. А час іде, життя минає, здоров`я погіршується…

Цього разу ліквідатори аварії на ЧАЕС змушені були заблокувати вихід із будівлі Управління Пенсійного фонду. Акція пройшла мирно, що підтвердять присутні на ній представники міліції. До протесту долучився також Олег Ребров, голова Спілки інвалідів Чорнобиля 1986-1987 років у Чернігівській області,– нещодавно створеної громадської організація, яка має на меті відстоювати інтереси місцевих ліквідаторів.

Організатори акції потрапили в кабінети керівників управлінь Пенсійного фонду. Наприклад, 11 листопада разом із Тетяною Костєєвою, начальником Управління Пенсійного фонду України в м. Прилуки, створили спільну резолюцію. Але у ліквідаторів поки що мало ентузіазму стосовно цього документа.