Три п’ятирічки тому, за словами очевидців, пляж іще мав привітний і привабливий вигляд. 15 років для Всесвіту – непомітна піщинка, тоді як у людському житті це тривалий і сповнений неабиякого змісту період. У житті пляжу, виявляється, також. Запустіння Бабуків – найкращий тому доказ. Кущі верболозу на березі й у воді, зарості гострого різака – це тільки те, що не сховалося від поглядів. Які ще сюрпризи накопичив і замаскував пляж під поверхнею води – питання не так до нього, як до його відвідувачів.

На останніх, а точніше, їхній ролі в "розвитку" Бабуків хочеться зупинитися детальніше. Як могло трапитися, що разом із дітьми, котрі плюскалися й засмагали на сорочинському пляжі, пішов у ріст і занепад їхнього улюбленого місця? Напрошується асоціація з плюшевими ведмедиками, круглоокими ляльками чи іншими іграшками, які з кожним днем дорослішання своїх господарів втрачають учорашню актуальність. Однак іграшками можна розпорядитися по-різному: скласти їх у ящик і винести на горище, де час покриватиме спогади дитинства пилом, або ж передати наступному поколінню представників веселої та безтурботної пори. І саме від ставлення нових господарів залежить подальша доля іграшок. 

Судити про дбайливість, бережливість рук, до яких перейшли Бабуки ті умовні 15 років тому, не хотілося б. Але дійсність не залишає альтернативи. Виходить, кілька поколінь могли насолоджуватися пляжем без шкоди для нього, а вже наступне цим благом знехтувало? 

Утім, щоб збагнути справжню причину "бабуківської деградації", припущень, асоціацій і певних висновків недостатньо. Потрібно з року в рік спостерігати за пляжем, вболівати за нього душею. І бажано, щоб таких небайдужих людей було якомога більше, адже в меншості берегти скарби природи важко. Хоча, як засвідчує практика, буває достатньо єдиного вчасно сказаного слова, щоб розбудити свідомість мас.

– Показали мене по телевізору – і зразу почали робити наш пляж! – хвалиться житель Сорочинського мікрорайону Борис Коваленко. Здогадуєтесь, де пройшло його дитинство? Якщо ні, то погляньте на перше речення цієї публікації. В об’єктив телевізійників місцевого каналу "Прилуки" Борис Борисович потрапив, коли відпочивав на центральному пляжі, а знімальна група запитувала думки прилучан щодо якості відпочинкових послуг. Вочевидь, "позуванням" перед камерою чоловік уповні наситився – фотографуватися для "Града" навідріз відмовився, хоч би які вмовляння не линули на його адресу. А не завадило б читацькому загалу побачити, як виглядають ініціатори добрих справ.

Військовий пенсіонер Борис Коваленко живе поряд із пляжем Бабуки й, скільки себе пам’ятає, ходить сюди купатися. Боляче переживав запустіння, що насувалося й таки спіткало це чарівне місце. Скільки років не пропонував сусідам, друзям, знайомим зайнятися благоустроєм пляжу, далі розмов зі схвальними відгуками справа не заходила. Та варто було Борису Борисовичу з’явитися на екранах із закликом відродити Бабуки, як відстань між словом і ділом зникла, ніби фінальні титри однієї телепередачі під невблаганним натиском початку іншої.

Першим до Коваленка приєднався його товариш і уродженець Сорочинців Геннадій Ушенко, начальник Прилуцької нафтогазорозвідувальної експедиції, котрий допоміг роздобути корчувальну техніку. Долучився й очільник філії «Прилуцька дорожньо-експлуатаційна дільниця» ДП ВАТ «Чернігівоблавтодор» Євген Кожушко, надавши навантажувач. Але без активної участі місцевих жителів, у тому числі фінансової, жоден механізм не зробив би на Бабуках і десятої частки того, що за якихось пару тижнів зроблено.

– Наш мікрорайон – як село, – таку влучну характеристику дала Сорочинцям голова комітету самоорганізації населення №2 Віра Коток. Справді, ця частина Прилук відрізняється від ближчих до центру. Причому відмінність полягає не лише в домінуванні приватного сектора та ґрунтових доріг із домашньою птицею на узбіччях. Головною "сільською" рисою мікрорайону є згуртованість його жителів, що для міського населення, кажучи відверто, - рідкість. Можливо, саме тому до відродження Бабуків долучилося багато людей – хто працею, хто грошима, а хто і тим, й іншим.

А поклали початок спільній справі той-таки Борис Коваленко ще з двома активістами "бабуківського руху". Колишній механік тютюнової фабрики, пенсіонер Олександр Штипа з Коваленком заходилися випилювати прибережні кущі, а Олена Бальбух, яка живе на Сорочинцях порівняно недовго – 10 років, зносила гілки докупи. Про цю жінку в окрузі ходить гарна слава. Саме завдяки її зусиллям вдається підтримувати порядок на території пляжу та в сосняку, що поряд. 

– Вона збирає сміття після нічних гулянок – приїздять сюди на машинах "відпочивальники", – говорить про Олену Віра Коток. – Навіть платить за машину, яка забирає мішки з непотребом, і ні в кого за це не попросила жодної копійки!

Зібравши із сусідів хто скільки дав (а хтось, може, не дав ніскільки – складчина була суто добровільною), ініціатори заплатили за екскаватор і навантажувач, за допомогою яких із річки було витягнуто корчі з глеєм та "подарунки" типово людської поставки: шини, залізяки та інші предмети цивілізації. Наступного дня лави борців за Бабуки суттєво поповнились: зо два десятки людей, прихопивши лопати, вийшли рівняти поверхню берега. Пляжу повертали колишнє обличчя.

Скільки охочих узяло участь у розкиданні піску, який завезли на Бабуки вже невдовзі, навряд чи хтось точно скаже. Не рахували, бо поспішали, адже на заваді неодноразово ставав дощ. Там були представники різних поколінь – від молодого до старого. Не чекаючи допомоги від влади чи то спонсорів, котра б точно не завадила, люди зібрали черговий "транш": за 6 машин піску довелося викласти понад 2500 гривень. Добре, що технікою виручив чоловік Віри Коток Володимир Григорович, котрий має власну вантажівку – інакше витрати були б значно більшими.

Остаточний «кошторис» стане відомий тільки після завершення всіх робіт. Із запланованого на момент підготовки матеріалу зоставалося найняти машину для чищення дна від мулу, вивезти залишки глею та встановити на березі відпочинкові альтанки. Лише на розв’язання першого питання потрібно зібрати 1 тисячу гривень. Добре, що вже встигли знищити різак, а також обгородити територію пляжу шинами, щоб по піску не їздили машини. Вирішивши таким чином одну проблему з недобросовісними чи то просто байдужими прилучанами, рятівники Бабуків з пересторогою дивляться в майбутнє. Чи вдасться зберегти пляж від вандалів, розбишак і їм подібних, які, ймовірно, потягнуться з усіх усюд? Тому обов’язково потрібен міліцейський нагляд. Буде він чи ні – питання відкрите. А ось у тому, що Бабуки захищатимуть місцеві жителі, сумнівів нема.

– Я дякую всім, хто допоміг і допомагає у благородній справі відродження пляжу, – у голосі Віри Коток чується глибока повага. – Це і Геннадій Ушенко, і Євген Кожушко, і жителі вулиць Фабричної, Амбулаторної, Кар’єрної із в’їздом, Межевої та Тургенєва з провулками, Соснового провулку, інших – усі, хто не залишився осторонь. Один добрий чоловік пообіцяв зробити альтанку, депутат міськради Володимир Луцак відгукнувся на прохання встановити гойдалку. Хочемо, щоб наші Бабуки стали прикладом для всього міста.