З часом все дорожчі й миліші стають нашому серцю стежки, якими пройшли босоногі дитячі роки, стара груша в садку, під якою закопали твою пуповину, батьківський поріг, від якого почався весь твій життєвий шлях. І де б ти не був, куди б тебе не закинула доля, ти завжди в думках повертаєшся до того порогу, до тієї груші, до рідного краю – колиски своєї душі. Колискою душі для нині покійного головного зберігача фондів Прилуцького краєзнавчого музею Георгія Федоровича Гайдая був його рідний край, рідна земля, Україна. 

Всією душею він любив, шанував, вивчав свій рідний край. Не тільки його любив - він його оберігав на скільки вистачало спромоги. Його праця була його захопленням, яке приносило тільки задоволення, даючи можливість поринути у світ минулого. Він цим жив. Його вірним соратником у цій справі була його дружина Катерина Миколаївна. Саме вона взяла на себе вирішення питань сімейного життя, надавши чоловіку можливість поринути з головою у свою працю. 

Неоціненний вклад Георгія Федоровича у розвиток музейної справи на Прилучинні, дослідженні та вивченні історичних документів нашого краю. Він був і археологом, і краєзнавцем, і архівістом, і журналістом, і просто доброю порядною людиною. 

Цими днями, а саме 10 лютого, Георгію Федоровичу виповнилося б 70 років. Але вже майже чотири роки його немає серед нас. Важко втрачати таких людей, адже стільки було заплановано, розпочато і не доведено до логічного кінця. А втім навіть те, що встиг зробити Георгій Федорович за життя, уже є вагомий вклад в історіографії нашого краю. За свої справи Георгій Федорович заслуговує на пошанування та увіковічення його пам’яті хоча б у вигляді меморіальної дошки на його будинку. Тоді наше життя на цій землі набуде сенсу. Тільки людина з широкою душею, щирим серцем, світлими думками могла так віддано і безкорисливо любити свій рідний край, свою справу, свій народ, бути відданим йому до кінця. 

Георгій Федорович пройшов стежками своїх пращурів, він ніколи не втрачав з ними зв’язку, не покладаючи сил боровся за культурну спадщину нашого краю, вірив і знав - це потрібно не йому – це потрібно нащадкам! 


Тетяна ЗОЦЬ, науковий співробітник краєзнавчого музею,
 Газета «В двух словах» №7 (777) від 12 лютого 2009 року