Прилуки ВКонтакте
Прилуки Facebook
Прилуки Google+
Написать
Пятница, 29.03.2024, 03:35

Календарь новостей

«  Февраль 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28

Форма входа

Приветствую Вас Гость!

Поиск

Реклама

Наш опрос

Нравится ли Вам новый вид сайта?
Всего ответов: 15

Погода

Облако тегов

Статистика



Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Покликання - захищати Батьківщину
Переглядаючи свої нариси про ветеранів Великої Вітчизняної, я звернула увагу на матеріал "Її сини - орли", надрукований ще в 2000 році, й одразу виникло бажання докладніше розповісти про шановану в Прилуках родину Правдивців, де три покоління присвятили життя захисту Батьківщини.
Розповідь перша...

Покликання - захищати Батьківщину
Жінка-воїн, жінка-мати Олександра Андріївна Правдивець, крім бойових нагород, удостоєна й медалі "За материнство", адже народила і виховала п’ятьох синів.
Олександра народилася в 1922 році у Воронезькій області Росії. В 1940-му закінчила фельдшерсько-акушерський технікум. Суворий час визначив вибір її шляху – дівчина стала операційною сестрою і у складі одного з медичних загонів 3-го Українського фронту пройшла усю війну. Журналіст, котрий лікувався у госпіталі, де працювала Олександра, пізніше напише про неї:
Война пришла, полки пошли на Запад,
Огонь и дым покрыли горизонт.
И в тот же день писала Саша рапорт -
Сестрой просилась Сашенька на фронт.
Завдяки старанням і вправності худесенького дівчати - лейтенанта медичної служби, старшої медсестри - чимало сімей дочекалися з війни своїх рідних.
Покликання - захищати Батьківщину
В 1943 році в госпіталь серед інших поранених доставили й розвідника Миколу Правдивця. Його стан був безнадійний. «Видно, що не жилець», - сказав санітар. Але хист лікарів і молодість Миколи допомогли йому одужати. Можливо, це сталося й завдяки тому, що за ним старанно доглядала невисока, струнка медсестра Сашенька. Після одужання Миколу хотіли було відправити в тил, але на його прохання залишили працювати при госпіталі. Незабаром Олександра та Микола побралися.
Олександра Андріївна, котра вже у мирний час отримала військове звання капітана, була учасницею оборони Сталінграда, нагороджена орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, Богдана Хмельницького, медалями "За бойові заслуги", "За оборону Сталінграда", «За взяття Будапешта», "За взяття Вени" тощо. Ратний подвиг учасника оборони Ленінграда Миколи Михайловича теж відзначений урядовими нагородами. 
Не за лаври химерної слави воювали Правдивці, а за покликом серця і святим обов’язком. Можливо, й заслуговували вони на значно більші відзнаки. Але на війні не до орденів було - тільки б захистити Батьківщину! І тому саме Велика Перемога, здобута тяжкою працею та гірким болем, стала для них найвищою з усіх нагород. Життя Олександри Андріївни і Миколи Михайловича - взірець для їхніх синів та онуків… 
В 1944 році у госпіталі, що на той час знаходився в місті Константинівка Донецької області, народився первісток Правдивців - Олександр. Сповили сина солдатською білизною і замотали в шматок старої ковдри. Так з перших годин хлопчик почав жити за законами фронтового побуту. Не знали тоді батько й мати, що в майбутньому він стане військовим.
Син Василь з’явився на світ у Маріуполі. Після переїзду на батьківщину чоловіка в Прилуки у родині Правдивців народилося ще троє хлопців: Микола, Михайло, Володимир. 
Залишившись в 1969-му вдовою, Олександра Андріївна (вона пережила чоловіка на тридцять сім років) сама виховувала дітей. Нелегко доводилося, але вистояла, виростила синів-орлів мужніми, сміливими, порядними людьми. Четверо з них стали військовими, з честю продовживши справу батьків - захисників Вітчизни. Ні мати, ні батько не нав’язували синам вибору життєвого шляху. Але обоє раділи, коли старший Олександр, а за ним і Микола вирішили вступити до військового училища. Через деякий час, уже після смерті батька, і Михайло з Володимиром обрали таку ж дорогу. Василь усе життя пропрацював на тютюновій фабриці у Прилуках.
Розповідь друга...

Покликання - захищати Батьківщину
Полковник Олександр Правдивець закінчив прилуцькі школи №№13 і 4, Чернігівське вище військове авіаційне училище імені Ленінського комсомолу та Військово-повітряну академію імені Юрія Гагаріна. Служив у стройових частинах і вищих навчальних закладах Військово-повітряних сил на посадах старшого льотчика, командира ланки, штурмана - заступника командира ескадрильї, командира ескадрильї, начальника штабу полку, командира навчального авіаційного полку Чернігівського вищого військового авіаційного училища, начальника служби безпеки польотів 17-ї Повітряної армії. Літав на ЯК-18А, УТІ, МІГ-15, МІГ-17, МІГ-21, Л-29, Л-39. Олександр Миколайович - військовий льотчик першого класу, його загальний наліт складає 3500 (!) годин. Учасник подій у Чехословаччині та ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС. Підготував більше тисячі льотчиків-винищувачів. 

Покликання - захищати Батьківщину
Нагороджений орденами "Красная Звезда", "За службу Родине" ІІІ ступеня, багатьма медалями. Олександр Правдивець - Почесний працівник авіакомпанії МАУ, член ради ветеранів 17-ї Повітряної армії. Сьогодні він працює в авіакомпанії "Міжнародні авіалінії України" у Києві.
Василь Правдивець, як і старший брат, навчався у школах №№13 та 4. З 1967 по 1969 рік проходив строкову службу в Групі Радянських Військ у Німеччині. Після армії повернувся на тютюнову фабрику, якій віддав майже сорок років свого життя. Зараз мешкає у батьківській оселі, що на Сорочинцях.
Значний внесок у розвиток військової справи на рахунку Миколи Правдивця - полковника запасу, Почесного радиста СРСР. Випускник шкіл №№13 та 5, він закінчив Ульянівське військове училище зв’язку та Ленінградську військову академію зв’язку. Службу в Збройних силах проходив у Групі Радянських Військ у Німеччині, у Ленінградському, Московському, Далекосхідному, Забайкальському 
Покликання - захищати Батьківщину
та Київському округах на посадах командира радіовзводу, командира роти зв’язку, начальника зв’язку дивізії, старшого офіцера відділу зв’язку штабу армії, управління зв’язку штабу військ Далекого Сходу, заступника начальника військ зв’язку армії, заступника начальника військ зв’язку Північного оперативно-територіального командування. Миколі Миколайовичу випало на долю служити в прославленій 8-й гвардійській Ордена Леніна армії (раніше 62-а гвардійська армія Василя Чуйкова), яка свого часу захищала Сталінград і в якій воювала його мати. Після звільнення з лав Збройних сил працював на відповідальних посадах на Державному підприємстві "Спеціалізована зовнішньо-торгівельна фірма "Прогрес", в ДК «Укрспецекспорт», Прилуцькій райдержадміністрації. Нині обіймає посаду заступника начальника Прилуцької нафтогазорозвідувальної експедиції. Нагороджений медалями СРСР, України та Росії. За трудові здобутки у сфері народного господарства удостоєний медалей "За сумлінну працю", "За сприяння Збройним силам України", "За сприяння Внутрішнім військам МВС України" та грамоти Чернігівської облради.
Покликання - захищати Батьківщину
Героїчна життєва стежина і у Володимира Миколайовича Правдивця - військового льотчика першого класу, підполковника у відставці. Закінчивши школи №№13 та 2, Чернігівське вище військове авіаційне училище імені Ленінського комсомолу, служив у Групі Радянських Військ у Німеччині, в Прибалтійському, Середньоазіатському, Туркестанському та Київському округах на посадах льотчика, старшого льотчика, заступника командира ескадрильї, начальника станції випробувань - старшого льотчика-випробувача Чугуївського авіаційно-ремонтного заводу. З 1988 по 1989 рік брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан. Здійснив 72 бойові вильоти і провів 9 розвідувальних операцій. Освоїв шість типів літаків: Л-29, Л-39, УТІ-МІГ-15, МІГ-21, МІГ-23, МІГ-27. Випробував 29 літаків після ремонту. Загальний наліт Володимира Миколайовича - 2100 годин. За мужність і відвагу він нагороджений орденом "Красная Звезда", медаллю "За отличие в воинской службе" І ступеня. Зараз на заслуженому відпочинку, проживає в Чугуєві.
Покликання - захищати Батьківщину
Викликає захоплення і життя Михайла Миколайовича Правдивця - майора, військового льотчика першого класу. Середню освіту здобув у прилуцьких школах №№13 та 2, з відзнакою закінчив Чернігівське вище військове авіаційне училище імені Ленінського комсомолу. Служив у Групі Радянських Військ у Німеччині, в Прибалтійському, Ленінградському і Київському військових округах, у частинах винищувальної авіації. З 1980 по 1981 рік – учасник бойових дій на території Республіки Афганістан. За цей період виконав 38 бойових вильотів на МІГ-21БІС. Освоїв шість типів літаків, а саме: Л-29, Л-39, УТІ, МІГ-15, МІГ-21, МІГ-23, МІГ-27. Загальний наліт Михайла Миколайовича - 1800 годин.
Нагороджений орденом «Красная Звезда» й багатьма медалями. У 1993 році був звільнений зі Збройних сил України у зв’язку зі скороченням штатів. Наразі працює головним інженером служби Цивільної оборони Чернігівського обласного управління ВАТ "Ощадбанк". Проживає із сім’єю в Чернігові.
Розповідь третя...

У Олександри Андріївни й Миколи Михайловича п’ятеро онуків та четверо правнуків. Гідно продовжують справу дідуся й бабусі Олександр і Андрій.
Покликання - захищати Батьківщину
Олександр Правдивець народився в місті Потсдам (Німеччина), у сім’ї Миколи Миколайовича та Ніни Михайлівни Правдивців. Випускник Прилуцької середньої школи №5, він з відзнакою закінчив Полтавське вище військове командне училище зв’язку і Перші Центральні офіцерські курси в м. Миколаїв за фахом "Призов і комплектування військ". У 2002 році завершив навчання на оперативно-тактичному факультеті Національної академії оборони України і курси інтенсивної мовної підготовки військового інституту при Національному університеті імені Тараса Шевченка. Того ж року Олександр Миколайович закінчив Перші Центральні офіцерські курси у м. Миколаїв за фахом "Мобілізаційна робота у військових комісаріатах" – уже вдруге з відзнакою. Військову службу розпочав командиром взводу дистанційного управління 30-го ОПС м. Чернігів. Були посади начальника радіоцентру польового вузла зв’язку, начальника служби полку, офіцера відділу призову та комплектування організаційно-мобілізаційного управління штабу Північного оперативного командування. У Києві обіймав посаду начальника групи співробітництва з країнами Закавказзя та Середньої Азії, відділу співробітництва з країнами СНД, Департаменту міжнародного співробітництва Міністерства оборони України. Із травня 2004 року Олександр Миколайович Правдивець, якому на той момент виповнилося усього лише тридцять два, - військовий комісар Прилуцького ОМВК, із жовтня 2005-го - військовий комісар Прилуцько-Варвинського ОМВК Чернігівської області. Олександр Миколайович Правдивець – наймолодший за віком військовий комісар в історії Прилук.
Покликання - захищати Батьківщину
Підполковник Олександр Правдивець обирався депутатом Прилуцької райради, за плідну працю відзначений почесними грамотами Прилуцької райради та райдержадміністрації, Варвинської райради та райдержадміністрації, Почесною грамотою Прилуцької міської ради, а також почесними грамотами Чернігівської облдержадміністрації та облради. Удостоєний нагород Міністерства оборони України.
Продовжує справу свого батька й син Володимира Миколайовича Андрій. Він – старшина контрактної служби. Служить у штабі 92-ї окремої механізованої бригади в Чугуєві. Закінчив Національний технічний університет Харківського політехнічного інституту. З 2002 по 2003 рік брав участь у міжнародній місії ООН в республіці Сьєрра-Леоне. Нагороджений медаллю ООН "За службу Миру" та медалями Міноборони України.

Ось такі вони, Правдивці трьох поколінь, - горді, безстрашні, готові за першим покликом Батьківщини стати на її захист.
Я впевнена, що моя розповідь про цю унікальну сім’ю матиме продовження, адже підростають правнуки Олександри Андріївни та Миколи Михайловича. Будемо надіятися, що вони підхоплять естафету старших Правдивців. Та інакше й бути не може, бо ми всі - відлуння наших предків, продовження наших батьків. Закінчити свій нарис хочу віршем полковника Олександра Миколайовича Правдивця.
Люблю свою страну
Люблю свою страну душой и сердцем,
Ее прекрасных, замечательных людей,
И сало с чесноком, и водку с перцем,
Величье гор и золото полей.

Горжусь своей страной - я украинец.
Спасибо своим предкам говорю
И с гордостью ношу фамилию Правдивец!
Живу, люблю, мечтаю и творю.

Ценю своей родной земли святыни,
Люблю друзей, которых Бог послал,
И счастлив от того, что вместе с ними
Границы Родины надежно защищал.

И если существует рай земной,
То это, верю, - наша Украина.
Вперед, моя страна! Всегда с тобой!
Любые покорятся нам вершины!

Р.S. Звертаюся до директора Прилуцького краєзнавчого музею Тетяни Зоць із проханням розмістити в куточку патріотичного виховання молоді матеріал про сім’ю Правдивців, де три покоління стоять на сторожі безпеки Батьківщини.
Лариса Сакун
Просмотров: 4712 | Добавил: admin | Рейтинг: 0.0/0 | |
Всего комментариев: 1
0  
1 Василий   (06.05.2011 18:37) [Материал]
Мене не перестає дивувати той факт, що вони щось комусь доказати, скачуть один по-перед одного, брешучи прямо в очі. Про які слова патріотизму йдеться у статті, коли найменшого отприск, військового комісара міста прилуки, "покоління сторож" було затримано на хабарі. І всі ми прекрасно знаємо що цей чоловік відкупився і знову займає шановану посвду і продовжує набивати собі кармани, вимагаючи від батьків, останні кошти. Як може така людина займати таку посаду, ще й бути в присутності ветеранів ВВв і посміхатися їм в обличчя своєю нахабною поспішкою.


Ветеран ВВв Василь Самойленко.


Смотрите также:
Прилуцька міська рада повідомляє (1)
[Новости Прилук]
Вступна кампанія по-прилуцьки (0)
Покращуємо якість товарів та послуг (1)
Вісник місцевої влади (0)
СЛІДАМИ МУХОВЦЯ (0)
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]




www.priluki.at.ua © 2024 | Используются технологии uCoz