...Той вересневий день був такий, як інші. Усе як завжди: пари, студенти, оцінки. Про те, що він змінить її життя, викладач філологічних дисциплін Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу Наталія Сушко не думала. Та невипадково він запам’ятався їй до найменших деталей: як сьогодні бачить себе в тому одязі, з тією зачіскою, з тим стосом зошитів. Після трьох пар Наталія з відчуттям утомленого полегшення йшла на кафедру, коли до неї звернувся незнайомий юнак: «Доброго дня, Наталіє... Як Вас там... У мене є Ваше фото». Наталія, для студентів ще й Григорівна, збентежено розгубилась. Про яке фото йдеться, вона й гадки не мала, як і про те, що через деякий час не тільки ближче познайомиться з цим студентом, а й носитиме його прізвище.

Ми зустрілися з молодим подружжям за кавою в їхній затишній квартирі. У повітрі витав дух приязної бесіди й пухких пиріжків. 

– Наталю я тоді зустрів випадково, – пригадує Василь, із ніжністю поглядаючи на дружину. – Вона однокласниця моїх родичок, бачив її на фотографії із зустрічі випускників. Давно збирався віднести фото...

До рук Наталії знімок так і не потрапив. На заваді став комп’ютер хлопця, який у найвідповідальніший момент зламався, закинувши у безвість усю базу даних. Згораючи від сорому за недотримане слово, юнак на кілька місяців зник із поля зору Наталії, котра тим часом розпитала про нього в коледжі. 

– Дуже втішилася, почувши, що Вася - відмінник. Терпіти не можу, коли неграмотно пишуть, – посміхається Наталія. У грамотності Василя вона переконувалася не раз, читаючи його амурні записки. Але це було вже після того, як хлопець удруге наважився вийти з нею на контакт. У процесі спілкування вони непомітно перейшли на «ти», так само плавно їхні стосунки переросли в палке почуття. Як і годиться справжньому лицарю, Василь першим вимовив заповітне «люблю» й неодноразово демонстрував силу фантазії свого кохання. 

Серенади під гітару, послання, прив’язане до повітряних кульок із гелієм, що довго висіли під стелею, світіння фосфорного напису «I love you» на скляних дверях... Залицяння Василя були справді романтичними. А однієї весняної ночі Наталія, яка сиділа над підручниками, почула дзвінок телефону. Вася закликав її виглянути у вікно, а через мить вона вже фотографувала серце, що палало на асфальті. 

– Довго я розпалював ті сорок свічок, – ніяково розповідає Василь. – Був шквальний вітер, то одна, то інша гасла. Сірники почали закінчуватися, а тут ще й собаки гавкають. Розбудили сторожа металобази, яка навпроти, сірників у нього попросив...

Романтика в студентсько-викладацькій сім’ї Лозових не зникла й після одруження. На противагу спільній риболовлі Наталя долучає чоловіка до перевірки диктантів, сама залюбки переймає чоловікове ремесло – випалювання по дереву. На кухні вже стоїть кілька візерунчатих дощечок їхньої спільної роботи.

– Я ще планую навчитись і лобзиком випилювати, – ділиться задумом Наталія, яка має не так і багато часу. Крім роботи, вона закінчує аспірантуру і готується до захисту кандидатської. Не відстає і Василь, поєднуючи навчання на 6 курсі педколеджу (на бакалавра) із роботою вчителя трудового навчання в школі №7. Але навіть така часом надмірна зайнятість не страшна дружній молодій родині, основою щастя котрої є взаєморозуміння, повага і, звичайно ж, любов, що горить у їхніх серцях.