Пятница, 19.04.2024, 23:11
Разделы новостей
| Новости Прилук [24] |
| Новости Украины [7] |
| Мировые новости [151] |
Календарь новостей
Поиск
Реклама
Наш опрос
Погода
Популярные темы
Облако тегов
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Вони чують серцем | |
 Провулок Залізничний знаходиться поблизу вокзалу. З одного боку - приватні оселі, з іншого - високий сірий паркан з рекламним написом про виготовлення огорож. У самому кінці провулку розташований скромний будиночок УТОГу з білими фіранками на вікнах, які ніби відгороджують усіх, хто заходить до нього, від зовнішнього світу, сповненого звуків та слів. Важко повірити в те, що можна жити в суцільній тиші, не чуючи співу пташок, шуму дощу, голосу рідної людини, не маючи змоги розповісти про те, що хвилює. Світ нечуючих здається нам майже нереальним. Проте глухонімі люди - це частина нашої дійсності, з якою ми час від часу перетинаємося…Саме в цьому будинку в 1962 році було облаштовано територіальну організацію УТОГ, котра опікується проблемами нечуючих людей Прилук та чотирьох районів: Прилуцького, Ічнянського, Варвинського, Срібнянського. В Україні такі осередки виникли в 1933 році. Прилуцьке об’єднання нечуючих створене в 1944 році. Зараз у ньому працюють два спеціалісти, які з легкою ностальгією згадують часи, коли в штаті налічувалося до десяти осіб. У місті на сьогодні проживають 90 інвалідів по слуху, по округу їх 213. Усі вони без працівника УТОГу як без рук: ні на роботу влаштуватися, ні до лікаря сходити, ні соціальну проблему розв’язати. Про це мені розповіла голова товариства Людмила ЛЯХОВСЬКА. До розмови долучилася й Ірина ДУШЕНОК, завідувачка філією Чернігівського обласного Будинку культури для нечуючих людей. Цікавлюся у них: - Як у наш непростий час живеться людям, котрі не чують? - Живуть, як і інші. Вони можуть усе, крім чути. Так, член нашого товариства Ганна Олексіївна Антипенко - голова первинної організації УТОГ міста. Разом з чоловіком Сергієм Миколайовичем працюють на тютюновій фабриці. Їхня донька навчається у вузі. Люди з вадами слуху можуть бути успішними. Як відомо, є нечуючі письменники, журналісти, педагоги. - Поясніть мені, будь ласка, чи допустимо по відношенню до нечуючих вживати термін «глухонімі»? - У побуті часто зустрічається таке слово, вживаємо його і ми. Проте сьогодні частіше використовується "нечуюча людина". Річ у тім, що повністю глухонімі люди трапляються вкрай рідко. Якщо людина не чує, її можна навчити говорити, але це залежить від багатьох факторів: від рівня слуху, що залишився, від батьків та педагогів. - Як довго ви працюєте в УТОГ? - Уже більше тридцяти років. Робота складна, однак ніколи не виникало бажання кинути її. Головне призначення УТОГу – соціальний захист нечуючих. У нас люди з вадами слуху мають змогу зустрічатися, спілкуватися, отримувати потрібну інформацію. Нестача інформації від навколишнього світу і неможливість розповісти про свою проблему – найбільша біда для них. Уявіть собі, відчиняються двері - і на порозі стоїть людина, яка тобі посміхається і просить допомогти сходити до лікаря чи в юридичну консультацію… І ніхто, окрім тебе, не в силі зарадити їй. - Де ви навчилися мови жестів? - Свого часу пройшли курси, отримали свідоцтво сурдоперекладача державного зразка. Без цього документу сурдоперекладач не має права здійснювати соціально-побутовий супровід глухих, не кажучи вже про допомогу їм у юридичних установах. - Які проблеми мають Прилуцька територіальна організація УТОГ та її підопічні? - Основна проблема - працевлаштування. Вакансії трапляються, але, на жаль, місцеві роботодавці бояться брати глухих на роботу. У великих містах дещо інакше. Там нечуючі мають шанс навіть влаштуватися на роботу за спеціальністю. Це стосується і навчання. Вищу освіту можна здобути у Києві, де відкрито багато спеціальних груп в університеті ім. Михайла Драгоманова, КПІ. У нас на обліку 21 інвалід по слуху дитячого віку. Ці діти навчаються в спеціальних школах Полтави, Сосниці, Києва. Отже, вони певною мірою відірвані від сім’ї. Проблемою є й те, що у працівників місцевого УТОГ мала зарплатня, адже ми на дотації Держбюджету. Раніш УТОГи забезпечувалися часткою доходу від виробництва своїх підприємств, і тоді подібних складнощів не було. Зараз через значне скорочення виробництва та кількості підприємств УТОГи змушені просити грошей у держави. Ми мріємо про досконалі вітчизняні слухові апарати, про мобільні телефони, оскільки СМС-спілкування дозволяє нечуючим швидко зв’язатися з потрібними адресатами. Ми дуже радіємо з того, що нарешті з’явився центр операторської підтримки громадян з вадами слуху та мовлення для прийому викликів аварійно-рятувальними службами. Глухонімі тепер зможуть викликати «Швидку» без сторонньої допомоги, відправивши СМС на спеціальний номер. - Чим живе ваш УТОГ? - Проводимо інформаційні, дозвіллєві заходи. Наші представники торік їздили до Чернігова на "Ігри патріотів" (там вони посіли призові місця), брали участь у конкурсі "Ерудит", конкурсі пісні в жестовому виконанні. Організовуємо турніри із шахів та шашок. Завжди відзначаємо День інвалідів. - Чим вирізняється цей день з-поміж інших? І чи є він святом для нечуючих людей? - Традиційно члени УТОГ збираються у нашій великій залі (хоча цього року в ній дуже холодно: у зв’язку з браком коштів приміщення не опалюється). Готуємо конкурси, розваги. Прагнемо, щоб усі присутні почувалися повноцінними людьми. Адже вони такі, як і ми з вами, заслуговують на повагу та розуміння. Напрочуд добрі й талановиті люди. Коли б ви могли бачити, як вони співають… Це зворушливе видовище. Викликає подив і захоплення, як людина може руками передати мелодію, сповнену почуттів?! Зазвичай УТОГ підтримують небайдужі до наших проблем люди. Тож, користуючись нагодою, хочу подякувати міській та районній радам, Людмилі Супруненко, Миколі Кірєєву, Анатолію Мирошниченку, Світлані Яременко за неодноразову допомогу нечуючим. Прощаючись зі своїми співрозмовницями, я подумала: як часто ми не цінуємо того, що дав нам Бог. Автоматично встромляючи у вуха навушники, поспішаємо у своїх справах і в шаленому сум’ятті не помічаємо, що світ, який нас оточує, прекрасний і дивовижний. Так проходить день за днем. А поряд живуть люди, котрим дуже хочеться просто голосно з кимось привітатися, але вони не можуть… Натомість вони вміють чути серцем. Антоніна Пересічна | |
| Просмотров: 887 | Добавил: admin | Рейтинг: 0.0/0 | | | |
| Всего комментариев: 0 | |
| Дорожче на 30 копійок (0) | |
| Як у крутому голівудському кіні (0) | |
| Зіпсований закон (0) | |
| У Донецьк на фестиваль (0) | |
| Перші кроки (1) | |
www.priluki.at.ua © 2024 | Используются технологии uCoz