Останній дзвоник. Цього свята немає у жодному календарі. Цей день буває тільки раз у житті, і для кожного з нас він особливий. Хоча патетика полягає в тому, що через деякий час він повторюється і його можна пережити вже у батьківській іпостасі.
Розради це ніякої не дає, а лише змушує гостріше відчути світлий сум та біль розлуки. Усвідомлення швидкоплинності часу стає нестерпним, а майбутнє, яке вже не твоє, віддає холодом тривоги. У цей день діти стають дорослими, а батьки… трохи старшими. Винятком є лише вчителі, для яких все повторюється знову і знову. Можливо, саме в цьому секрет їхньої молодості.
Останній дзвоник. Дивно, але в цей день в одну мить парти і коридори стають тісними й куцими, наче улюблені джинси після літніх канікул. Мідна душа шкільного крикуна розриває тишу на подвір’ї і так же різко припиняє своє соло. Випускники до кінця не усвідомлюють, що для них ця пісня прозвучала востаннє. Рідний поріг, який був пероном дитинства, залишається позаду. Повернутися на нього не дано нікому. Шкільний альбом буде просто вікном, у яке можна колись зазирнути, але не торкнутися і не пережити знову.
Останній дзвоник. Після цього дня починається новий відлік. Молодість, у якій зоставатиметься все менше місця для наївності й безтурботності. Метроном цокатиме все швидше. Ритм зіб’ється через те, що такт уже не відбиватимуть чергові «перше вересня». Тепер задачі не будуть залишатися просто на клітчатому папері, їх задаватиме життя. Воно ж і виставить оцінки, які так важко перездати або принаймні виправити.
Останній дзвоник. Пусті шкільні коридори, в яких живе своїм життям "ехо" дитячого галасу. Кулька крейди, якою хтось у цей день поставив три крапки. Одинокі парти, на яких ще недавно сиділи щасливі пари однокласників. Школа зі своєю несвободою відступає. Доросла воля, про яку так мріялося, бере у свою водоверть. Від неї через деякий час стає млосно, а бажання повернутися у стіни без свободи з’являється все частіше.
Останній дзвоник. Випускники традиційно напишуть неоригінальну фразу «Прощавай, школо!». У відповідь рідні стіни шепотом промовлять: «До побачення»… А на пустих зіницях вікон віями колихнуться штори…
