Кажуть, мій дім – моя фортеця. Та якою може бути фортеця для мешканців п’ятиповерхівки по Переяславській, 60, збудованої ще сорок років тому з явними проектними порушеннями? Цей будинок не облаштований технічним поверхом. Як наслідок, власники квартир п’ятого поверху влітку потерпають від нестерпної спеки, а взимку стелі промерзають і покриваються памороззю. Питається: чи добре жити у таких умовах, при цьому справно сплачуючи усі комунальні послуги?

Неодноразово люди зверталися за допомогою до влади, благали можновладців «спуститися на землю» і побачити-таки правду життя. Та всі благання й сподівання на краще зависали у повітрі. Адже для вирішення проблеми комусь потрібно вставати з власного крісла! Навіщо ж це робити, коли набагато легше направити відписку: мовляв, на ці незаплановані витрати у міській казні немає грошей. А на «немає», як кажуть, і суду немає.

Тоді, в надії бути почутими, «відщепенці» вирішили розповісти про власну біду своїм обранцям-депутатам. І поспішили до комітету самоорганізації населення №1 на єдиний день депутата (що традиційно проводиться в останню середу кожного місяця). Щоправда, того дня на зустріч з народом прибув лише депутат від однієї-єдиної фракції – БЮТу, Віктор Копачевський.

Що ж завадило іншим представникам міської ради виконати свій депутатський обов’язок – досі невідомо. Та воно, може, й на краще: головне ж не кількість, а якість.

Мешканці горьованого будинку відразу почали з наболілого. Довго балакати й переконувати Віктора Івановича не довелося: як проблема, так і питання з її усуненням були настільки очевидними, що не викликали жодних сумнівів і додаткових пояснень. Беззаперечно, жити у таких нелюдських умовах не просто неможливо, а й протизаконно.

Направивши міській раді своє депутатське звернення, Віктор Копачевський, як і більшість мешканців будинку, мало сподівався на підтримку і допомогу влади. Та надія, хоча й невелика, була. Відповіді чекали недовго (справедливості ради скажемо, що питання з їх наданням – не так важливо, яких, аби відповідей – у міській раді поставлено добре, як не сказати блискуче). А у ній – традиційне: ознайомлені, але не маємо змоги. Та й де ж їй взятися – вода під лежачий камінь не тече. І як би хто не намагався цей камінь зрушити – не вдається!

А тут саме й народний депутат від БЮТ Олег Ляшко, заступник голови бюджетного комітету Верховної Ради України, запропонував Прилукам своє сприяння у виділенні певної суми із державного резервного фонду Кабміну: лише подавайте проекти, куди потрібно вкласти гроші. Бо народний депутат, виявляється, переймається проблемами Прилук більше, ніж прилуцька управлінська команда. А нам, виходить, цих грошей не треба – адже, як з’ясувалося, у місті, де багато об’єктів потребують чималих капіталовкладень, розроблений лише ОДИН проект (і це – не будівництво шатрового даху по Переяславській, 60)!

А відтак продовжують люди жити у напівжитловому будинку, радіти кожному новому дню і чекати. У їхній ситуації більше нічого не лишається - йти їм нікуди. Тож змирилися, порядком втомилися від словесного пустомельства і порожніх відписок, та й продовжують сподіватися. Можливо, нова влада прийде і питання зрушиться з мертвої точки. Від нинішньої їм уже точно нічого не добитися - справедливості у міської влади вимагати, що голку в сіні шукати.

Світлана ЯРЕМЕНКО, 
голова фракції БЮТ у Прилуцькій міській раді.

Газета «В двух словах» 
№8 за 19 лютого 2009 року